*фото з мережі
В підтримку тих, хто поїхав: як собі допомогти
Давно думала про цей текст, він, як і все, що про життя, ніби, не на часі, але він важливий.
В підтримку тих, хто поїхав.
Наперед скажу, горе кожного нереально осягнути і вмістити, досвід втрати майна, переїзду, втечі від війни, від сирен, від страху смерті, страху за себе і рідних, за дітей, батьків – мізерний в порівнянні з масштабом трагедії людей, які постраждали самі, які втратили близьких.
І тим не менше, кожен з нас переживає всередині своє особисте пекло. І кожного воно випалює по-своєму.
🌾 Колись Олександр Довженко написав: «…сила страждання вимірюється не так гнітом зовнішніх обставин, як глибиною потрясіння».
❗️Тепер технічне.
Люди, які вимушено переїхали, покинули свої домівки, свої області, свою землю, можуть переживати різні емоції і стани, які далеко не завжди виходить відслідкувати і допомогти собі.
❗️Виловити виходить потім тільки наслідки:
– апатія (нічого не хочеться взагалі, не виходить змусити себе працювати),
– прокрастинація,
– неврози,
– субдепресивні стани,
– істерики (це найчастіша скарга),
– розлади харчування і сну,
– рвота, тошнота,
– посилення страхів, тривоги, нав’язливих думок, нав’язливих дій,
– сильні перепади настрою, сльозливість,
– прихована аутоагресія та ін.
І все це ніби на рівному місці.
Та це не так.
Почуття, які переживають люди, що вимушено покинули дім, рідну землю:
🥀 Почуття провини і сорому.
Бо вони вціліли, бо вони в безпеці чи у відносній безпеці, бо не в підвалах, бо замало (на їх думку) допомагають, бо не волонтерять, бо змушені приймати допомогу інших людей.
Внаслідок цього може виникати самоідство, аутоагресія, не хочеться мінімально доглядати за тілом, навіть чистити зуби, вмиватися, приймати душ.
Не хочеться їсти нормальну їжу, натомість сидять на солодощах, варенні, цукерках, колі, содовій, яблуках, булках, печиві, каві чи цигарках.
Не хочеться іти до лікарів на планові процедури, які були до війни.
Навіть не заїкаюся про косметичний догляд за шкірою, нігтями, волоссям.
Люди просто себе їдять зсередини.
🥀 Почуття всеохоплюючої туги за домом.
Це почуття часто знецінюють, бо «не маю права жалітися», «людям нема чого їсти, а я тут ще нити буду», «сам же поперся, тепер ще нарікаю» і т.д.
Тим часом ця туга роздирає.
Нагадую, виїхали люди вимушено, рятували себе, дітей, батьків, близьких.
Рятували від війни.
І ця туга має право бути, і її треба проживати, співпереживати собі, підтримувати себе і близьких.
❗️Ваш від’їзд, ваші збережені життя – це також допомога військовим і рятівникам, волонтерам, менше роботи на їхні руки.
❗️Нагадую, хто може працювати, це і допомога пожертвами воїнам, потерпілим, волонтерам.
Можете фінансово допомогти, не в підвалі, не під сиренами – працюйте, допомагайте.
Не можете працювати – бережіть себе і дітей, ви потім приїдете і їх привезете на рідну землю, відбудовувати, берегти мову і культуру України.
🥀 Відчуття нестабільності, втрати опор і сенсів. Розпач. Страх за майбутнє.
Війна вдарила по всіх. Надломила психологічні захисти. Зараз відбувається травма в дії.
Навіть якщо людина в безпеці чи відносній безпеці, вона втратила звичний ритм життя, дім, плани, роботу.
❗️Все її життя спаковане в двох чемоданах, в кращому випадку.
Вона в невизначеності, часто без житла і розуміння, як далі і за що жити.
Це є відсутність базової безпеки, землі під ногами.
І це спричиняє сильну тривогу, страхи, значні витрати енергії на роботу нервової системи, щоб справитися.
І цього не видно, але воно виснажує, вибиває зі стану рівноваги.
Призводить до істерик, апатії, депресії, розладів харчування і сну.
🥀 Шок і розпач свідка. Безсилля. Ненависть, гнів. Біль за людей, за потерпілих, за воїнів, за померлих, закатованих, за понівечену країну.
Повторюсь, цей біль охопив всіх. Ми спілкуємося з людьми, читаємо новини, історії потерпілих, дивимось фото трагедій і проживаємо це пекло всередині себе.
Мозок так влаштований, що ми проживаємо біль інших на собі.
І нагадую, цим ми не допомагаємо.
Допомогти ми можемо лише зі стану відносної рівноваги.
Як фінансово, так і морально, хто працює в допомагаючих професіях.
❗️Контейнувати, прийняти, вмістити біль іншої людини і допомогти їй, можна тільки, якщо є сили, є чим і є куди. Щоб не нашкодити ні собі ні їй!
🥀 Роздратування сильне, на себе, на рідних, на дітей, на оточуючих.
Зараз нервова система – як оголений провід. Ми надчутливі, і тому найменші подразники можуть викликати сильні емоційні реакції, сльози, сварки.
Особливо важко підтримувати дітей. Бо вони також переживають сильний стрес і відповідно реагують агресією, протестами, істериками, «задовбуванням дорослих» від нудьги, стоми, надчутливості.
Нервова система матерів, інших опікаючих дорослих не витримує. Люди зриваються в крик, в сварку.
❗️Саме тому так важливо дбати про свій стан ментального і фізичного здоров’я.
❗️Не ігноруйте і не знецінюйте свої емоії і стани, вчасна допомога собі дозволить триматися і мати сили допомогти іншим.
Вам не легше, люди, хоч ви і не під сиренами, не легше.
____________________________________
🦋 Про основні інструменти самодопомоги.
1. Режим дня, мінімально. Гігієнічні процедури, режим харчування (їсти нормальну їжу, не доводити себе до голодування чи переїдання). Сон, контроль відходу до сну і пробудження силою волі.
2. Обмежити читання новин, важких історій. Якщо ви не є волонтером, не допомагаєте цим конкретним людям, обмежуйте себе в інформації. Бо потім не зможете допомогти ні собі, ні своїм дітям, ні потерпілим благодійністю. Вас просто морально і фізично вибиватиме з колії.
3. Дихання. Коли накриває тривога, страхи, перед панічний стан. Технік багато, в мережі можна знайти.
🍃Найпростіша: вдих носом (як нюхаємо квітку), видих дуже повільний ротом (як задуваємо свічку), на вдисі – надуваємо живіт, на видисі – здуваємо.
Вода. Пити воду потроху, кімнатної температури.
4. Тіло. Рух, спорт, фізичні терапевтичні вправи, йога, медитація, піші прогулянки. В мережі психологи дають багато медитативних технік роботи з тілом. Вони здаються банальними, але насправді вони впливають на роботу нервової системи поза осмисленням. Тіло зараз дуже спазмоване, важливо допомогти собі навчитися розслабляти його!
5. Дисоціація. Це захисний механізм психіки. Він включається несвідомо, але його можна використовувати і свідомо.
Саме просте:
5.1
– перерахувати кольори, які ми зараз бачимо,
– нарахувати 2-4 запахи, які відчуваємо,
– нарахувати 3-4 звуки, які зараз чуємо,
– перерахувати 3-4 відчуття в тілі, які зараз відчуваємо.
5.2.
– відволіктися на роботу, книжку, побутові справи. На розмову з кимось з друзів (виділяється окситоцин, з’являється полегшення, відчуття, що з нами розділили наші переживання, що ми не самі).
5.3.
– подумати про мрії, майбутні цілі, спланувати їх реалізацію, нехай потім, поступово. Але це тримає. Це насправді один з найдієвіших інструментів самопідтримки, стабілізації, впливу на нервову систему.
5.4
– виговоритися. Не боятися розказувати близьким, друзям, по кілька разів, про те, що переживаємо.
Не виходить розповісти – пишіть, пишіть в соц. мережах, в особистих щоденниках.
Надважливо звільнятися від емоційного напруження, проживати емоціі, ділитися ними, отримувати підтримку, валідацію, співчуття.
По змозі варто звертатися за допомогою до спеціалістів, психологів, психотерапевтів, психіатрів, неврологів. Існує досить багато платформ безкоштовної анонімної допомоги.
Це основне нашвидку. Інформації в мережі є багато, варто тільки налаштувати себе знайти.
Тримаємося. Молимося. Підтримуємо наших захисників.
Низький їм уклін і вічна шана.
Психолог Диана Сушко, 2022
(З частих запитів в роботі)