Фільм «Піаніно», 1993

Удостоєний «Золотої пальмової гілки» та призу за найкращу жіночу роль (Холлі Хантер) Каннського кінофестивалю, а також трьох премій «Оскар».

Безмежної глибини картина.
Після перегляду виникають питання, відповіді на які людству осягнути поки не вдалося.

Фільм порушує складні філософські теми, ключова з яких — природа творчості. Гра на піаніно червоною ниткою пронизує сюжет. Зв’язок людини, музики та стихії розкрито майже на фізичному рівні.

Піаніно не просто було голосом молодої жінки, воно було її частиною; вона була ним одержима. У ньому жила її душа.

Ще одна не менш важлива тема фільму — пристрасть, одержимість людиною. Вона, за задумом, здатна звільнити, зцілити, повернути до життя.

Зайве згадувати про неординарність картини.

Вона торкається багатьох ціннісних проблем:

– шлюб за домовленістю, відносини партнерів у такому союзі;
– проблеми спілкування матері та дочки; відносини з вітчимом;
– поняття сили волі, пристрасті та одержимості;
– тема зради як сексуальної невірності і водночас великого прояву свободи душі;
– показані також сила та наслідки афекту.

Фільм «Піаніно» дуже чуттєвий, кожна сцена відчувається майже фізично, пристрасть, ніжність, страх, біль, ненависть…
Усі переживання жінка виявляє невербально, без слів, але їхня сила вражає.

Важко словами передати красу цієї картини. Вона вічна. Безумовно, варта уваги.
Акторська гра вражаюча. Картина поза часом.

Психолог Діана Сушко, 2018