Сповідь емігранта

Почитала текст колеги про її опори, яких нема, і вирішила, що треба більше, чесно і публічно говорити, бо таке враження, що всі навколо залізні, а потім до мене приходять люди і кажуть, що вони «поламалися». І я, до слова, теж «ламаюся» часто. … Написав мені на днях однокласник, спитав, як я і чи війна сильно вплинула? Я не знайшла, що відповісти. Ну, бо виходить, що не сильно — хата, руки, ноги і голова є, працюю, живу за півгодини транспортом від моря, гріх нить…

Короткий відступ.
Можна шість абзаців пропустити, кому видасться нудним.

Досить відомою та широко вживаною в соціології є трискладова структура особистості, що виділяє такі компоненти: соціальний статус, соціальна роль і спрямованість особистості.

Соціальний статус — це становище індивіда у системі соціальних зв’язків і відносин, що обумовлюється її приналежністю до певної соціальної спільноти та визначає сукупність її прав та обов’язків. Статус людини формується різноманітними ознаками, серед яких є ті, які успадковуються — стать, етнічна приналежність, соціальне походження, а також ті, які людина здобуває завдяки власним зусиллям — освіта, професія, доходи тощо.

Виконання соціальних ролей має відповідати усталеним у суспільстві нормам та очікуванням. Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі задані їй від народження. Соціальним ролям людина навчається в процесі соціалізації в певному культуральному середовищі. Тобто в своїй країні.

Що сталося з людьми, які вимушено і нагально емігрували?

Вони в один момент втратили все. Отримали кризу ідентичності: хто ти тепер? Де ти? Навіщо ти тут? Що в тебе залишилося? Куди ти ідеш і навіщо? Вони отримали тотально нове середовище, з іншою мовою, культурою, традиціями, системою цінностей, системою суспільного ладу, де ти чужинець, який поки нічого не розуміє, з одного боку. І відірваність від свого звичного життя, мови, соціальних традицій, від свого дому, ще і з неписаним клеймом «зрадник» на лобі — з іншого боку.

За відчуттями я порівняла би із всиновленою дитиною, якій надали прихисток, та ще ближча метафора — наче ти з теплого батьківського дому вперше приїхав до хати свекрів, де все не таке, невідоме, де нічого незрозуміло. Де спочатку ступити страшно зайвий раз, де мусиш тримати лице і показувати свої найкращі риси, де тобі ще треба довести, що ти чогось вартий і заробити якусь повагу.

А батьківський дім за тисячі кілометрів, а так хочеться приїхати, пригорнутися, заритися в плед, поки мама не покличе їсти. Вдома можна все: говорити голосно, перекусити вночі, в туалеті не соромитися присісти, з мамою посперечатися, а у свекрів не можна…

З еміграцією історія схожа: ти втрачаєш не лише те майже безтурботне життя, яке ми всі втратили, ти втрачаєш всі опори:
— свій дім, землю;
— соціальне оточення, рідні, друзі і близькі або вдома, або теж розвіяні світом;
— соціальний статус: ти тут біженець, по суті, без прав, без мови, без знайомих, беж житла і в багатьох випадках без роботи і спеціалізації, бо диплом ще треба підтвердить — і тут ми впираємося в тотально невідому систему освіти, відсутність мови, відсутність частини потрібних предметів і годин, які людині треба добрати в місцевому вузі.

А їсти шось треба. І люди не мають часу на ту мову чи спеціалізацію, вони ідуть працювать в ті ніші, які пропонує приймаюча країна. Тобто напр., був викладач — став офіціант.

Продовження за посиланням:

https://hvilya.com/ekskliuzyvna-khvylia/spovid-emigranta.html

Психолог Діана Сушко, 2025