Про емоційні ями та підтримку себе

Це мав бути короткий текст про самодіагностику, але…

Знаєте, аутоагресія, це не лише про те, щоб завдавати собі болю фізичного, самопошкодженням, хімічними залежностями, переїданням чи насильним голодуванням тощо.

Чи болю емоційного, з’їдаючи себе зсередини почуттям провини, сорому, меншовартості, недотягування до чиїхось стандартів в своїй голові.

🍃 Це ще і про те, щоб не робити для себе нічого хорошого, не намагатися навіть чимось себе порадувати.

Саме це слово «радість» в контексті війни звучить ірреально, дивно.

Класики і сучасники психотерапії, зокрема травматерапії, екзистенційного напрямку, терапії горя, логотерапії та інших напрямків, спираючись на власний досвід, на численні дослідження, на розповіді людей, що пережили війни, катування, табори смерті, створені німецькими і совковими фашистами, говорять, що ми мусимо жити тут і зараз, попри все.

🍃 Не відкладати життя на потім, радіти його проявам, вбирати в себе його барви…

Мусимо шукати, створювати свої сенси, мрії, які нас триматимуть, які даватимусь стимул і сили рухатися далі, чіплятися за життя…

Важко їм заперечити. Все так.

🍃 Саме тому оті намальовані нігті, чашка кави в кав‘ярні, нова яскрава жовта глиняна тарілка на столі, куплене, вишите чи не вишите, пляттячко… посеред війни — це не примхи, це опори, способи зачепитися за життя…

спроби знайти, де ми зараз, повернути собі відчуття безперервності простору і часу…

🌾 Сьогодні натрапила в стрічці на чийсь допис про те, що ми ще несвідомо надіємося повернути собі оте наше життя до… повномасштабного вторгнення орди, до… горя, яке назавжди залишить шрами на наших серцях…

В тому дописі йшлося про те, що так, як до… вже не буде ніколи, що ми ніколи не повернемо собі того життя, тих себе, якими ми були до…

І знаєте, це правда. Буде інакше.

🌾 Терапевти, які працюють з втратою, з психологічними наслідками пережитих людьми стихійних лих, війн, катувань; кризові психологи, спеціалісти, які роками працюють в гарячих точках по всьому світу, говорять, що так, як до… більше не буде, але буде після.

🌾 Буде інше життя, не гірше і не краще, в контексті кожної особистої втрати, трагедії, морального надлому… але воно, оте життя після, буде продовжуватися… вже інше, але буде.

Власне, до чого я…

🌱 Має сенс спостерігати за собою, в якому ми стані, давати час психіці переварювати це все, і разом з тим, маленькими кроками допомагати собі витягувати себе з емоційної ями.

🌱 Бо окрім сказаного вище про якесь мінімальне піклування про себе, всі ми ще якось допомагаємо одне одному, волонтеримо, донатимо, працюємо, кожен… як і чим може.

І на це треба, знаєте, мати сили, бо це забіг на довгу дистанцію, і багато буде про витривалість…

І звичайно, маємо звертатися до лікарів, саме до лікарів, за допомогою, не тягти з цим, коли вже зовсім недобре.

І наостанок, бо ми, багато хто, схильні знецінювати своє наболіле на фоні масштабів людського горя…

🌱🌱Олександр Довженко свого часу написав: «…сила страждання вимірюється не так гнітом зовнішніх обставин, як глибиною потрясіння».

Ці слова зі мною ще зі школи.

Ці слова про те, що маємо шкодувати себе, витягувати морально… навіть коли то вкрай важко дається.

Вічна слава нашим Воїнам.

Нехай береже їх Бог.

На фото… мама прислала квіти на день народження, говорити я не могла взагалі ні з ким в той день, бо ну… не виходить просто жити… коли на твоїй землі війна, коли та війна в тобі… і ти безсилий зробити більше, ніж можеш на разі…

Ну а фото… нехай нагадують і про той мій день, щоб більше ніколи за таких обставин, і про життя… яке пробивається, квітне… попри все…

Спеціально написала для людей, які періодично падають в подібні емоційні ями, це нормальні реакції, періоди горювання, злості, знесилення, розчарування… в ненормальних обставинах… та маємо себе витягувати поступово…

Психолог Діана Сушко, 2022